Найближчими місяцями головна світова інтрига навколо війни в Україні стосуватиметься Китаю. Він може стати тією силою, яка змінить хід подій.
Саме в такій якості його сприймають як Росія, так і Україна із Заходом. Але кожен по-своєму.
Активізацію на “китайському” напрямку видно і за графіками офіційних візитів.
Учора і сьогодні в Пекіні перебуває глава МЗС РФ Сергій Лавров, його прийняв Сі Цзіньпін. Наприкінці тижня до Пекіна вирушить канцлер Німеччини Олаф Шольц. На початку травня Сі полетить до Парижа, де зустрінеться з Макроном. У середині травня до Китаю прилетить Путін.
А в середині червня Україна має намір провести у Швейцарії саміт за “формулою миру” Зеленського. Київ і Захід дуже хочуть, щоб на ній був присутній Китай. Тому що без нього ця конференція не виконає свою головну роль, яку їй відводить Україна і Захід – продемонструвати “об’єднання провідних світових держав” навколо “формули миру” Зеленського. Яка, в такому разі, потім буде пред’явлена Кремлю, як “вимога всього світового співтовариства”.
Своєю чергою, це є частиною більш загальних зусиль Заходу, щоб розірвати тісні зв’язки Китаю з Росією, які дають змогу останній обходити західні санкції. Глобально мета України та західних партнерів – спонукати Пекін припинити економічну підтримку Москви, що стало б великим ударом по РФ. Зазначимо, що останнім часом американці посилили контроль за дотриманням санкцій і розширили їхній перелік. Після чого вже почалися проблеми у взаєморозрахунках китайських банків із росіянами. Однак, судячи з того, що це загалом не перервало торгівлю Росії та Китаю, у Пекіна є політичне рішення продовжувати взаємодію з РФ попри санкції.
Але тиск Заходу триває. Не так давно ЗМІ написали, з посиланням на главу Держдепу Блінкена, що Вашингтон занепокоєний розширенням військового співробітництва Китаю і Росії. Далі, міністр фінансів США пригрозила Китаю санкціями та іншими наслідками за співпрацю з РФ.
Основним важелем тиску Заходу на Китай є фактор зовнішньої торгівлі. США та ЄС – головні експортні ринки для Китаю, які для Пекіна втратити буде дуже болісно. Однак залежність ця двосічна – Захід також залежить від постачання величезної номенклатури китайських товарів, які він або взагалі не може замінити, або може, але більш дорогими аналогами, що розжене інфляцію. Крім того, повноцінна економічна війна Заходу з Китаєм спричинить “втечу” Пекіна від долара і євро, що різко посилить проблеми і цих валют, і світової фінансової системи, яка тримається на них.
Тому примусити Китай відмовитися від зв’язків із РФ буде дуже непросто, якщо взагалі можливо.
Тим більше, що, схоже, Китай з Росією мають намір реалізувати свій план, який з українським і західним не збігається.
Його обриси проявилися буквально в останній тиждень.
По-перше, Лавров ще в Москві, на зустрічі з послами, заявив, що Росія підтримує мирний план Китаю, який було висунуто 24 лютого 2023 року. Нагадаємо, в його основі лежить теза про необхідність припинення вогню по лінії фронту без виведення російських військ з території України. Тобто – той самий “корейський сценарій”. По-друге, цю саму думку Лавров повторив під час візиту до Пекіна.
Тобто, по суті, Росія і Китай, об’єдналися навколо нової “формули миру”, зробивши її альтернативою “формулі Зеленського”.
І це відкриває перспективу для цілого спектра подальших дій.
Насамперед Китай може поставити умовою своєї участі в мирній конференції те, що, по-перше, у ній візьме участь і РФ. А по-друге, на ній, крім формули миру Зеленського, має бути розглянутий і китайський “мирний план”. Який, на той час, для посилення позицій, може бути перетворений на ширший план “глобального півдня” із залученням до нього Індії, Бразилії, Індонезії, ПАР та інших країн.
Далі буде три варіанти.
Перший – Зеленський і Захід відмовляється від пропозиції Китаю і проводять свою конференцію без Пекіна та інших незгодних країн, чим нівелюють її значення як демонстрації “єдності міжнародної позиції” (при цьому, паралельно, Китай може провести з Росією свою конференцію, на якій затвердить свій “мирний план”).
Другий – Україна і Захід погоджуються на пропозицію Китаю, проводять конференцію за участю Росії і з обговоренням двох “формул миру”. Але в такому разі для Києва виникає ризик, що більшість учасників (через кількісне переважання на заході країн “глобального півдня”) проголосують за “китайську формулу”, тому що вона виглядає більш простою і швидкою для здійснення (негайне припинення по лінії фронту). Природно, це не матиме жодного обов’язкового характеру для Києва, але послабить міжнародну позицію України. А також посилить позиції тих сил на Заході, які виступають за якнайшвидше припинення війни по лінії фронту.
Третій варіант – ще до конференції Україна, Захід, Китай, провідні країни “глобального півдня” і Росія приходять до спільного рішення виробити компромісний план закінчення війни на основі зупинки війни на лінії фронту, який і затверджують на міжнародній конференції, підписують обидві сторони, він набуває чинності. Поки що він виглядає вкрай малоймовірним, але якщо до моменту проведення конференції ситуація на полі бою для ЗСУ погіршиться, а проблеми з розблокуванням американської допомоги для України не вирішаться, то його ймовірність не дорівнюватиме нулю.
Усі три варіанти, за великим рахунком, влаштовують Росію, тому Москва і підтримує зараз так активно китайський “мирний план”.
Питання в тому, що на Заході це теж розуміють, а тому намагатимуться докласти максимум зусиль, щоб Пекін відмовився від висування альтернативного “мирного плану”, узяв участь у конференції щодо “формули миру” Зеленського, а головне – різко обірвав зв’язки з РФ, припинивши надавати їй підтримку.
Найближчі два місяці, до передбачуваного часу проведення конференції у Швейцарії, покажуть – чи дав цей тиск якийсь результат, чи Москва і Пекін продовжать спільний рух за своїм планом.
