Згадаймо, як у перші дні повномасштабної агресії Росії проти України Володимир Путін заявив: "Я лакець, дагестанець, чеченець, інгуш, росіянин, татарин, єврей, мордвин, осетин". Ця заява вразила багатьох своєю цинічністю, адже навіть не включала українців до списку національностей. Однак нещодавно, під час зустрічі з силовиками та парламентарями щодо насильства в Дагестані, Путін раптом зазначив, що більше не відчуває себе "дагестанцем".
Виявляється, під "дагестанцями" він має на увазі Захід та телеграм-канали, які нібито стали причинами антисемітської ненависті. Схоже, що російська поліція, за словами Путіна, бездіяла протягом тривалого часу, спостерігаючи за погромами. У той час як мирні акції протесту в Росії жорстко контролюються, антисемітські виступи, навпаки, рекламуються як вільні.
Цікаво, що у відповідь на міжнаціональну ненависть, яку Кремль завжди намагався пов'язати з Україною, російська влада раптом почала звинувачувати Захід у всіх бідах. Це свідчить про провал концепції "русской нации", оскільки Кремль сам зневажив ідею "русского мира". Законопроект про "російську націю", обговорюваний ще з 2015 року, так і не був ухвалений через відсутність реальної політики.
Влада Росії також не змогла реалізувати "імперську ідею", зосередившись на захопленні територій сусідніх країн замість розвитку власної. Справжня сила сучасних держав полягає в цінностях, а не в агресії. Кремль, схоже, продовжує хибно вважати, що мілітаризм та імперські амбіції можуть забезпечити стабільність.
Сьогодні будь-яка проблема в Росії розглядається через призму пропаганди. І хоча починають звучати заклики до дискусії про поствоєнне співіснування, насправді це лише спроба легітимізувати окупацію українських територій. Без змін у військовій стратегії та внутрішній політиці Росія продовжить занурюватися у деструкцію. У цьому контексті важливо зрозуміти стратегію Заходу, адже подальші дії залежать від його вибору на глобальному рівні.
