Поки у Вашингтоні лунали заяви про просування до завершення однієї війни, з Пекіна пролунало нагадування про іншу потенційну кризу, яку Китай розглядає не як політичне рішення, а як історичну неминучість. У розмові з Дональдом Трампом Сі Цзіньпін заявив, що повернення Тайваню є невідʼємною частиною післявоєнного міжнародного порядку. У цій формулі чути не дипломатію, а спробу вписати можливі дії Пекіна у рамки історичної справедливості, замінюючи усталені норми власним трактуванням міжнародної реальності.
Китайська політична логіка виходить не з прагматичних переговорів, а з потреби завершити історичний цикл, який у Пекіні вважають незавершеним уже понад сім десятиліть. У цьому баченні Тайвань постає не предметом діалогу чи компромісів, а невідворотною частиною майбутнього, яке китайська влада прагне оформити відповідно до власних амбіцій.
Така позиція особливо контрастує з американською політикою, що часто залежить від ритмів виборчих циклів та змін адміністрацій. На цьому фоні стратегічна довгостроковість Пекіна виглядає значно рішучішою. Кожна нерішучість Заходу — від питань підтримки України до ширших викликів у регіоні Індо-Тихоокеанського басейну — лише підсилює в Китаї уявлення про те, що сприятливий момент для дій може настати вже найближчим часом. Паралельно темніє тінь можливого зіткнення навколо Тайваню, яке й без того багато років вважається однією з найбільш небезпечних точок глобального протистояння. Іронія полягає в тому, що поки світ намагається зʼясувати, хто здатний стримати Росію, наслідки дій Москви лише підживлюють впевненість інших авторитарних режимів у тому, що силовий шлях здатен приносити реальні вигоди. Прецедент, який створила російська агресія проти України, може стати додатковим фактором для тих, хто розглядає військовий сценарій як інструмент реалізації власних стратегічних домагань.
Заява Сі Цзіньпіна не означає негайної операції або остаточного рішення. Вона є радше демонстративним сигналом, що Китай більше не намагається приховувати свої стратегічні наміри і трактує свою позицію як частину глобального порядку, який, на думку Пекіна, потребує “виправлення”. Але вона також нагадує, що нерішучість у вирішенні однієї великої кризи може привести світ до появи іншої — ще більш масштабної та вибухонебезпечної.
